Фонд пам'яті Олекси Тихого. Головна сторінка

Олекса Тихий
Біографія

Фото
Судові процеси
Спогади
Твори

 

Українська Гельсінкська Група
Персоналії

Документи

Хронологія

 

 

Права людини
Документи

 

Країнам – учасницям Бєоградської Наради лiта 1977-го

(Меморандум ч.5*)

Вступ

Iсторична воля народу неминуче заявляє про себе в тiй чи iншiй формi, виявi, дiї. Як потiк у горах знаходить щiлини, щоб пробити собi рiчище, так i динамiчна суть народу знаходить собi виразникiв-синiв свого духу, щоб дати iншим народам-братам знак своєї волi.

Українська Громадська Група Сприяння виконанню Гельсiнкських Угододин з таких знакiв.

Бюрократична структура Радянської Країни болiсно й вороже сприйняла появу Групи Сприяння. За три мiсяцi її iснування було проведено органами безпеки по кiлька брутальних, жорстоких обшукiв на квартирах її членiв з вилученням майже всього лiтературного, епiстолярного та фiлософського архiву, документiв Групи, ряд книг, котрi не мають нiякого вiдношення до справи тощо. Нарештi, 5 лютого 1977 року арештовано керiвника Групи, поета Миколу Руденка та члена Групи, учителя Олексiя Тихого, без пред'явлення будь-яких звинувачень.

Чого жахаються iнiцiятори згаданого беззаконня i сваволi? Чим страшнi їм люди, котрi вiдкрито заявляють про свої переконання, запрошуючи до творчого, еволюцiйного дiялогу керiвнi кола своєї країни та iнших держав?!

Та мужнiсть i вiдвертiсть, з якою Група виступила, показує, що її члени не ворожi нi радам, нi революцiйним iдеалам нового свiту, нi людяним iдеалам соцiялiзму та комунiзму.

Яка потреба в обшуках i арештах, коли всi документи Групи давалися в свiт для оприлюднення?

Ми не робимо пiдпiлля – i це вказує, що ми не збираємось повалити радянський лад.

Ми не боїмося дискусiї – i це показує, що ми певнi своїх переконань.

Ми готовi, щоб нашi iдеї були ствердженi або вiдкинутi всенародним референдумом – i це доводить, що ми з радiстю приймемо волю нацiї.

Чи готова до цього бюрократична структура, котра має в своїх руках репресивний апарат, цензуру, слухняних виконавцiв i страх, посiяний ще в епоху Сталiна, але не розвiяний досi?!

Нас небагато, але ми стверджуємо, що воля еволюцiї з нами! Тому ще й ще раз терпляче, дружньо, з надiєю звертаємось до керiвних кiл країни: припинiть репресiї проти чесних людей, якi мислять не так, як догматики i ортодокси! Такi люди – надiя грядущого! На таких людей можна покластися в грiзний час – вони не зрадять! Чому треба боятися тих, хто говорить, ризикуючи життям, здоров'ям, особистим щастям?! Навпаки, їх треба запрошувати для конструктивних обговорень i дiй.

Нормальна державна структура повинна бути зацiкавлена в опозицiї, бо критичнi сили – то є знак i свiдоцтво недовершенности, а отже – можливости покращати ситуацiю.

I навпаки – "всенародне схвалення" на "виборах", з'їздах чи будь-яких зборах – не радiсть, а нещастя i страхiтлива ознака, бо все це свiдчить про змертвiння духа народу.

Монолiтнiсть нацiї проявляється не в бюрократичних резолюцiях та схваленнях, а у вiльностi, розкованостi духовного та iнтелектуального життя народу.

Треба прагнути до такої вiльности, а не зупиняти її прихiд арештами та репресiями.

Ми щиро i мужньо заявляємо, що не страхаємось нової хвилi переслiдувань, бо правда – з нами.

Всi вмирають, але однi вмирають, як нiкчеми, боягузи, зрадники, а iншi – як вiрнi сини матерi нацiї. Ми волiємо вмерти, як вмирали славетнi лицарi Сiчi Запорiзької, як вмирали Тарас, Леся, Каменяр, сповнивши волю України, як вона вiдобразилася в їхнiх серцях.

I тепер голос матерi – України гримить у нашому серцi. Виконуючи її велiння, ми висловлюємо народам-братам своє кредо, свою надiю, свою певнiсть, що свiтло переможе морок, що епоха розбрату, роздроблености, ворожости скiнчиться i над землею зiйде сонце свободи.

Вислухайте слово України 1977-го року.

I. Державнiсть

Всi iсторичнi катаклiзми, що їх пережив український народ за останнi вiки, породженi iдеєю державности.

Воля нацiї прагне до непiдлеглости, до суверенiтету, до будування свого, незалежного життя, а довколишнi iмперiялiстичнi хижаки роблять усе вiд них залежне, щоб не допустити такої суверенности, а законсервувати обраний для жертви народ у виглядi сировини – харчової, духовної, енергетичної та всякої iншої.

Так сталося з Україною. Маючи вражаючий потенцiял волелюбности, мудрости, творчости, щирости, маючи рiдкiснi багатства землi i духу, вона в критичний час не змогла вiдстояти свою державнiсть, а стала колонiєю жорстокої, безжалiсної iмперiї, воля котрої була дiяментрально протилежна волi поневоленої України.

Росiя зневажила всi братерськi угоди, розтоптала слово, промовлене в Переяславi. Народ, волелюбнiстю якого захоплювалась Европа, став крiпаком, рабом, холопом чужинецьких насильникiв. Григорiй Петровський, промовляючи в Думi, прекрасно висвiтлив злочинну акцiю самодержавства щодо поневоленої України – деградацiя культурного й духовного життя, нещадна експлуатацiя природних ресурсiв, беззупинний геноцид.

Ось чому український народ з радiстю пiдтримав революцiю i проголошення Української Республiки.

Проте, кращi iдеї українських революцiонерiв, а також iдеї Ленiна по нацiональному питанню, не були втiленi в життя. Наступним рокам не вдалося перемогти шовiнiстичний дух великодержавництва, i «дух Катерини та Петра» ще страшнiше втiлився в зловiснiй дiяльностi Сталiна.

Мiльйони замучених, закатованих, померлих з голоду, – все це давно всiм вiдомо. Iнколи дивним видається, чому ще досi iснує на географiчнiй картi Україна, чому ще iнколи чується українське слово, i найдивнiше – що Україна е членом Об'єднаних Нацiй, – отже, являється суверенною державою.

Не будемо гратися в пiжмурки: та наша державнiсть – лише паперовий мiраж. I настала пора поставити всi крапки над i, покiнчити з невпинною, пiдступною грою щодо нашої суверенности, як i суверенности всiх iнших республiк Союзу.

Воля iсторiї така, що кожен (навiть найменший) народ виступив на iсторичне поле як неповторний син своєї матерi у єдиному братерствi людства.

Ми глибоко шануємо культуру, духовнiсть, iдеали росiйського народу, але чому Москва має вирiшувати за нас на мiжнародних форумах (наприклад, на Гельсiнкському або Београдському) тi чи iншi проблеми, зобов'язання тощо?! Чому культурнi, творчi, науковi, сiльськогосподарськi, мiжнароднi проблеми України мають визначати та плянувати в столицi сусiдньої ( хай i союзної) держави?

Ми не наївнi простаки. Ми розумiємо, що тут дiє той же самий дух iмперiялiзму та шовiнiзму, про який так виразно i гнiвно писав наш Кобзар:

Це ж той Перший, що розпинав
Нашу Україну, А Вторая доконала
Вдову – сиротину...
Кати, кати, людоїди...

Краще не скажеш! I сучасним революцiонерам, комунiстам, романтикам, будiвникам нового свiту любови та братерства слiд гарненько перечитати манускрипти минулого, щоб не лiтати в абстракцiях надуманих
схем, а одягнутися в нерушиму броню заповiтiв духу народного.

Нас не спiймати в мережу кримiнальних хiросплетiнь – хiба що сатрапи бюрократичної твердинi просто розчавлять нас поза всякою «законнiстю». Ми просто, щиро i з певнiстю проголошуємо кiлька твердо
продуманих положень щодо державности (як своєї, так i сусiднiх народiв).

– Не людина для держави, а держава для людини. Тому будь-якi суспiльнi трансформацiї повиннi отримати схвалення нацiї через всенародний референдум. Всi органiзованi через пресу "голоси народу" будуть викинутi на смiтник iсторiї.

Ми не ставимо питання про "вiддiлення" України. Нам нема вiд кого вiддiлятися. Плянета єдина. Людство єдине. Поруч – народи – брати. Вiд кого ж нам вiддiлятися? Навпаки, ми ставимо питання про приєднання – приєднання України, Росiї, Грузiї, Латвiї та iнших братерських нацiй до єдиного духу людства.

– Ми за спiлку, яка називається Союзом Радянських Соцiялiстичних Республiк, а згодом трансформується у Братерство Вiльних Народiв Землi. Але кожен народ повинен бути в цiй спiлцi вiльним чинником, незалежним творчим духом. Лише при такiй умовi щезнуть тi деформацiї, що спотворюють стосунки мiж народами, сiють розбрат i пiдозрiння. Коротше – народ повинен бути господарем своєї землi, своєї традицiї, свого творчого спадкоємства, своєї волi до побудови кращого життя – для всiх, для кожного.

– Отже, найрадикальнiша вимога духу української нацiї для себе i для братерських народiв – повна сувереннiсть творчого прояву у всiх сферах духовно-господарського життя. Нiщо в свiтi не може зупинити втiлення цiєї iдеї в зримi форми iсторичної реальности.

– Як саме буде виявлятися соцiяльна трансформацiя поглиблення суверенiтету тiєї чи iншої нацiї – важко передбачити, i не слiд плямувати цього. Сплячий велетень народ має в серцi своєму багато несподiванок для вброгiв i для скептикiв.

Але ясно одне: без вiльної, мислячої, безстрашної людини не здiйсниться жадна важлива акцiя iсторичної ваги. Тому особливу увагу треба придiлити людинi, її духовi, її правам.

2. Людина, її права

Химерна справа: у нас є не погана Конституцiя, наша країна пiдписала Загальну Деклярацiю Прав Людини, Гельсiнкськi Угоди, – i в усiх цих документах без кiнця повторюється про Права Людини, про те, що Людина може i мас право i те й се i так далi, – а коли до дiла – то всi цi права i можливостi обертаються не лише в мiраж, а в жорстокi удари. Вимагаючи те, що декляровано в офiцiйних документах, людина прирiкає себе на вiчнi тортури. Себе i близьких своїх...

Страхiтливий парадокс. Його потрiбно вияснити.

А суть, безумовно, в тiм, що права декляруються бюрократичною структурою, так би мовити, вирiшуються на стiнi, а не випливають з самої правосвiдомости людини.

Наведемо найпримiтивнiший приклад.

Свобода слова, свобода волевиявлення, свобода виїзду i в'їзду i так далi...

Декляруючи цi права, державна структура нiчого нового не сказала людинi, а лише по-блюзнiрському товкмачить їй те, що було притаманно кожнiй мислячiй iстотi у всi вiки, та й не лише людинi, а всьому сущому. Але якщо стихiйна людина запитувала лише себе, «Бога в собi», щоб дiяти так чи iнакше, то тепер вона повинна питати дозволу на свободу слова чи дiї у якогось книжкового черв'яка, у чиновницької душi. А бюрократи, ясна рiч, завжди знайдуть безлiч параграфiв та псевдозаконних гачкiв, щоб заборонити людинi здiйснення її волi.

Iлюстрацiя – сучасна ситуацiя.

Хочеш виїхати – ти ворог держави. Алеж держава – це моя добровiльна домовленiсть з iншими; то хiба ж не ясно, що я можу створити державу i лiквiдувати державу.

А якщо iншi хочуть її зберегти, то це не означає, що вони повиннi тримати в мишоловцi своєї волi, бо тодi самi перетворюються на тюремщикiв i рабiв.

Думаєш iнакше – ти ворог держави.

Алеж хiба у держави є якась iмперативна думка, згiдно з якою всi люди повиннi мислити?

Мисль – блискавиця! Як можливо її узгодити з каноном? Хто каже, що вiн мислить так, як велить держава, – той зовсiм не мислить, бо повторювати по-мавп'ячому чужi, навiть генiяльнi думки, – це означає стати папугою, грамофонною платiвкою.

Суть усiх тих мiркувань у тому, що необхiдно рiшуче повернутися до правосуб'єктивности людини, що вiдображено й в статтi 6 Загальної Деклярацiї Прав Людини, – i дiяти у вiдповiдностi з волею суб'єкта, а не параграфу закону, створеного для затьмарення права, а не здiйснення його.

Отже, всi деклярацiї конституцiї, мiжнародних правових документiв i т. д. щодо Прав Людини повиннi трактуватися не як право бюрократа дозволити менi те або це, а як Право Людини обрушити на бюрократа меч закону, коли той чи iнщий чиновник забороняє правове волевиявлення суб'єкта. (Зрозумiло, ми не говоримо тут про явно злочиннi зазiхання суб'єкта, спрямованi супроти iнших людей, супроти їх прав).

Говорячи конкретно, ми вимагаємо:

  • Вiльного виїзду з батькiвщини i повернення назад.
  • Вiльного розповсюдження своїх iдей i знайомства з iдеями iнших людей,
  • Вiльного створення творчих, мистецьких, фiлософських, наукових асоцiяцiй i розпуску їх,
  • Вiльної участи у формуваннi свiдомости народу i в справах держави,
  • Вiльної дiяльности, спрямованої до всеоб'єднання духу людства на засадах братерства, любови й розуму.

Людина – дивовижна квiтка еволюцiї, її покликання до об'єднання розтерзаного з правiку свiту у чарiвний вiнок краси i гармонiї. Здiйсненню цiєї iдеї стоїть на завадi дух мiлiтаризму, новiтнього iмперiялiзму та шовiнiзму. У грiзний час, коли катастрофiчне порушено екологiчну, демографiчну, енергетичну та економiчну рiвновагу плянети, – необхiднi дружнi, самовiдданi, щирi дiї всiх народiв та iндивiдумiв.

Державнi структури, котрi не розумiють, або не хочуть розумiти жаху ситуацiї, або злочинно iгнорують те розумiння, – такi структури є ворогами еволюцiї, а вiдтак – всього людства!

Отже, порушення права нацiй на самовизначення, на суверенне духовне життя, а також порушення права людини на суверенне волевиявлення, – порушення космiчного права. Державна структура, винна в такому порушеннi – є ворогом всього людства i пiдлягає нещадному iсторичному вироковi – викреслення iз скрижалiв грядущого, всесвiтня ганьба i прокляття.

Нас дивує той спокiй i байдужiсть, з якою державнi дiячi тих чи iнших країн реагують на репресiї в країнах, що пiдписали Гельсiнкськi Угоди. Ясно, що знущання над правами людини – рутина для всiх держав, але така байдужiсть не повинна мати мiсця в XX сторiччi.

Невже комусь приємно бути ославленим новiтнiми iнквiзиторами та тиранами? Невже не приємнiше, не людянiше – вiдкрити темницi, лiквiдувати цензуру, розiгнати стукачiв та провокаторiв, розвiяти страх, що оповив душу народу i заважає розправити на всю широчiнь плечi?

Україна 1977-го року пропонус:

– Звiльнити всiх полiтув'язнених i лiквiдувати вiдповiднi статтi в Кримiнальних Кодексах Союзу та Республiк.

– Вiдкрити кордони країни для вiльного виїзду та в'їзду.

– Вiдкрити рiчища для вiльної iнформацiї – наукової, мистецької, лiтературної, особистої та всякої iншої, яка не вражає права людини.

– Назавжди лiквiдувати цензуру як релiктовий iнститут февдалiзму, передавши видавництвам право не допускати на книжковий чи iнший ринок мiлiтарної та порнографiчної продукцiї.

– Лiквiдувати смертну кару як прояв злочинности державної структури. Держава не може народити життя, вона не мас права i вiдбирати його.

– Осудити на рiвнi Об'єднаних Нацiй саму iдею убивства, а отже затаврувати будь-яку державу або особу, що прагне здiйснити свої намiри з допомогою вбивства (вiйни) – як ворогiв людства, що не мають права ввiйти в спiльне грядуще.

– В найближчi роки лiквiдувати армiї (крiм внутрiшнiх сил порядку) i створити всеплянетне братерство народiв на основi Об'єднаних Нацiй.

– Спiльно вирiшити економiчнi, екологiчнi, демографiчнi та космологiчнi проблеми.

Пора прокинутися вiд бюрократичної сплячки i збагнути, що проблема однiєї людини – є проблемою всього людства, – i виходити у всiх своїх дiях з цiєї спiльної для всiх основи.

УКРАЇНА 77-ГО РОКУ сповнена найщирiших прагнень, бажань i водiнь шле братерським народам на БеоГрадському форумi свою любов i вiтання.

15 лютого 1977 року

Українська Громадська Група Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод:

Олесь Бердник
Петро Григоренко
Iван Кандиба
Нiна Строкатова
Оксана Мешко
Левко Лук'яненко
Микола Матусевич
Мирослав Маринович

*) Цей документ був виготовлений київською Українською Групою Сприяння як Меморандум ч. 5.

 



  Р Е К Л А М А :





Украинская Баннерная Сеть




 


Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100

© Copyright  S.Bazanov, 1999-2004. All rights reserved. Please send comments and suggestions to webmaster@olexa.org.ua  This page was last updated on 05-01-2005