(нар. 04.08.1928, м. Благовєщенськ)
Проповідник, секретар Євангельських християн-баптистів (ЄХБ).
Батько Георгія, баптистський проповідник, загинув у таборі 1943 р.. Мати була заслана до Сибіру, 1964-1967 рр. ув’язнена в таборах, активно працювала в Раді родичів в'язнів ЄХБ.
Вінс закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-економіст.
Ще в 1945 р. приєднався до Всесвітньої Ради церков (РЦ ЄХБ).
Одружений, батько п'ятьох дітей.
На початку 60-х у середовищі баптистів стався розкол. Частина громад прагнула більшої автономії, ніж це було передбачено новим законодавством про релігійні культи 1961 р., зокрема, свободи релігійного виховання дітей, свободи проповідування,
добродійності і т.д. Рух очолила ініціативна група, а пізніше Оргкомітет скликання Всеросійського з'їзду євангельських християн-баптистів, членом якого В. був обраний у 1963 р.
Як Секретар Оргкомітету влітку 1964 р. В. брав участь у важливих переговорах з Радою у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР.
Того ж року Георгій Вінс полишив роботу в науково-дослідному інституті і став мандрівним пастором. 1963-1965 рр. за доручення Оргкомітету підписав численні скарги і листи в урядові установи і до віруючих, у тому числі з вимогою зустрічі з
М.Хрущовим.
Вигнаний із середовища „офіційних“ баптистів м. Києва, він об'єднав довкола себе київських ініціативників. Київська громада незабаром стала найчисельнішою і найактивнішою в Україні. Тоді ж почалися переслідування Вінса з боку влади. Поки що вони
мали адміністративний характер - численні затримки, короткочасні арешти, обшуки і штрафи.
Кримінальна справа проти Вінса вперше була порушена 1965 р., однак незабаром її закрили у зв’язку зі зміною релігійної політики після усунення Хрущова від влади.
19.09.65 р. Вінс взяв участь у зборах оргкомітету, які постановили реорганізувати Всесвітню Раду церков. Він обраний секретарем Ради.
Підписав лист О.Косигіну, в якому повідомив про створення Ради церков ЄХБ.
19.05.66 р. Вінс був арештований біля приміщення ЦК КПРС у Москві. 21-30 листопада того ж року разом з головою Ради церков ЄХБ Г.К.Крючковим засуджений Московським міським судом за ст. 142 ч. 2 КК РСФСР (порушення законів про відокремлення Церкви
від держави) на 3 роки таборів загального режиму. Винним себе не визнав. Йому інкримінували організацію демонстрації 16-17 травня і поширення релігійної літератури, спонукання батьків-баптистів прилучати дітей до релігії.
У вересні того ж року представники адміністрації табору запропонували Вінсу стати стукачем, погрожували новим терміном, але він відмовився. З 20 по 30 вересня тримав голодівку на знак протесту проти погроз.
19.05.69 р. звільнений і повернувся в Київ. У тому ж році на Тульській нараді переобраний секретарем РЦ ЄХБ.
24 серпня того ж року під виглядом обряду одруження двох членів Київського об'єднання церков РЦ ЄХБ скликав збори, у яких узяли участь понад 500 осіб. Організував видавництво "Християнин", Раду родичів в'язнів — членів церков ЄХБ і бюлетень Ради.
Брав участь у виданні журналів "Братський листок", "Вісник спасіния", "Юність", у складанні Статуту РЦ ЄХБ та підручника на біблійні теми "Пісня пастуха", опублікував статті про мученицьку смерть в армії баптиста Моісеєва І.В., статті "Вірність" і
"Великі принципи Біблії".
24.01.70 засуджений умовно на 1 рік як “дармоїд„ з відрахуванням 10% зарплатні та визначеним місцем роботи на одній з київських фабрик.
24.01.70 р. у селищі Борове Київської обл. і 10 червня того ж року в Пущеводицькому лісі під Києвом організував збори, де виступив із проповідями.
28 серпня заявив протест Київській прокуратурі з зв’язку з порушенння проти нього справи і заявив, що полишає роботу, дім і йде в підпілля.
29 листопада того ж року заочно засуджений за „дармоїдство“.
31.03.74 р. заарештований на Уралі, звинувачений за ст. 138 ч. 2 (порушення законів про відокремлення церкви від держави), 187-1 ("наклепи на радянський державний і суспільний лад"), 209 ч. 1 (посягання на особу під виглядом виконання релігійних
обрядів) КК УРСР. Слідство провадилося в м. Києві.
31.01.75 р. засуджений Київським обласним судом на 5 років таборів і 5 років заслання з конфіскацією майна.
Вінс відмовився від адвоката-атеїста і просив запросити як захисника норвезького юриста Герема. Крім того, Вінс заявив ще 17 клопотань, серед них: направити запит до Ради у справах релігій при РМ СРСР про справжню причину ліквідації Спілки баптистів
у 1935 р. й оголосити відповідь у суді; повідомити, скільки віруючих засуджено за віру і померли в неволі з 1929 р. до січня 1975 р.
Суд відхилив усі клопотання. Вінс заявив відвід усьому складові суду і відмовився від участі в процесі. До початку процесу 12 діб голодував.
Прокурор розпочав свою промову з того, що Конституція СРСР ґарантує свободу сумління і що Ленін заповідав боротися з віруючими тільки ідейно. Разом з тим зажадав 5 р. таборів і 5 р. заслання. Суд задовольнив вимогу прокурора.
Винним себе у вчиненні злочину Вінс не визнав.
Покарання відбував у Якутії, сел. Табага, уст. ЯД 40/7.
У жовтні 1976 р. Палата представників конґресу США схвалила резолюцію з закликом до керівництва СРСР звільнити Георгія Вінса.
Група французьких адвокатів, що приїхала до Києва, марно домагалася зустрічі з керівництвом МВС, щоб побесідувати про справу Вінса. В СРСР А.Д.Сахаров, Г.Под’япольський, С.О.Ковальов і Т.Великанова звернулися з відкритим листом на захист Вінса до
Всесвітньої Ради Церков і Міжнародної Амністії. З таким же зверненням, адресованим Папі Римському, виступив московський Християнський комітет захисту прав віруючих в СРСР.
Адміністрація табору зберігала Біблію Вінса на складі, на руки її не видавала, мотивуючи тим, що ув'язнені мають право користуватися тільки книгами, виданими в СРСР, а це закордонне видання.
Привезену влітку 1976 р. дружиною на побачення Біблію, що видана в СРСР, відповідальний працівник КДБ Якутії пообіцяв передати Вінсу, але восени книга повернулася в Київ поштовою бандероллю з листом, підписаним тим само працівником: "Оскільки ця
книга суперечить духові марксизму-ленінізму, вона не може бути допущена в місця позбавлення волі".
У січні 1977 р. Вінс знову звернувся до прокуратури з проханням дозволити тримати при собі Біблію і знову одержав відмову.
21.01.77 А.Д.Сахаров звернувся до Президента США Дж. Картера з проханням допомогти негайно звільнити політв’язнів, які потерпають від хвороб. У доданому списоку було й прізвище Вінса. З аналогічним проханням звернулася до президента США і родина
Вінса.
У лютому 1977 р. Вінс два тижні провів у Якутській обласній лікарні МВС у зв’язку з приступами стенокардії, гіпертонії, що почастішали, хворобою нирок, кровотечею ясен, фурункульозом як наслідком виснаження й авітамінозу.
Наприкінці 1978 — на початку 1979 р. Вінс двічі возили до Москви, де утримували у в’язниці Лефортово.
Уночі з 27 на 28 квітня 1979 р. у Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді В. був обміняний разом з чотирма політв'язнями на радянських громадян - колишніх службовців ООН, звинувачених у шпигунстві.
Жоден з п'ятьох не знав про майбутній обмін, згоди ні в кого не питали — акція була оформлена як позбавлення їх радянського громадянства і видворення з країни. Відповідний указ був зачитаний кожному в Лефортовській в'язниці в Москві.
13 червня 1979 р. родина в повному складі (8 осіб) вилетіла в США для возз'єднання з В.
Рада церков ЄХБ підтвердила, що Вінс і в еміґрації залишається секретарем Ради й одночасно є її закордонним представником.
Бібліоґрафія:
Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1975, вип. 34.— С. 50, 51.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.— С. 28, 48, 57-58, 103.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 45.— С. 43.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 53.— С. 7, 99, 150.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: 1976, вип. 22.— С. 44, 62.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: 1979, вип. 34.— С.5, 6, 60; вип. 35.— С. 52; вип. 36.— С. 30, 51.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1979, 11-22, 20-27, 24-34.
С.Карасик,
В.Овсієнко |