Сьогоднi, на протязi порiвняно невеликого вiдрiзку часу, який ми пережили, видно, що нацiональне вiдродження 60-70 рр. залишить помiтний слiд в iсторiї нашого народу.
Початок 60 рр. – перiод перших паросткiв нацiонального пробудження по тяжкiм моральнiм i фiзичнiм лихолiттi, яке пережила Україна в 30-40 рр., коли з нечуваною, дикою жорстокiстю придушено будь-якi прояви нацiонального духу.
Декiлька десяток дисидентiв 60 рр. були тими ясними променями серед кромiшньої темряви, котрi показали, що iдеї i почуття нацiї не знищенi, що Україна живе.
Уже сотнi, а може, й тисячi iншодумцiв у 70-х рр. пiдхопили, як прапор, їх зусилля до духовного i культурного пiднесення цiлого народу. Пiд словом "дисидент" розумiється людину, котра змагає до полiпшення становища в будь-якiй дiлянцi життя i вiдверто висловлює свої думки i переконання. Це не тiльки полiтв'язнi.
Ми не вважаємо дисидентами всiх незадоволених наявним станом речей (таких багато мiльйонiв), а лише тих, хто вiдкрито говорить про них. А втiм, ця багатолика маса була iдейно аморфною, полiтичне безбарвною i мала спонтанний характер.
Досi не створено нi одного документу, який, хоч би в загальнiй формi, висловлював бiльше чи менше загальнi iдеї хоча б маленької групи українських патрiотiв. Настав час голосно сказати про те, що нас переслiдують i жорстоко карають за переконання, але i конкретно заявити про нашi прагнення й iдеї, пориви й цiлi.
Iнтенсивнiсть дисидентського руху в 70 рр. є наслiдком посиленого натиску на нацiональну культуру i повороту до сталiнських методiв боротьби з iншодумцями – беззаконня, репресiї, безрозсудна жорстокiсть, повна погорда до громадської думки, як всерединi країни, так i в цiлому свiтi. З цих причин нетяжко передбачити дальшi виступи в оборонi нацiональних прав i свобiд. Отже, новi репресiї, новi хвилi арештiв.
Але сповiльнити руху неможливо репресiями. Жертви запалюють, а не спопеляють серця. Українцi повиннi б, накiнець, мати право свобiдно жити на рiднiй землi, користуватися рiдною мовою, обстоювати нацiональнi традицiї, побiльшувати усю духовну спадщину, одержану вiд предкiв, захищати вiд осквернення свої нацiональнi святощi.
Московський шовiнiзм виправдує проведення духовного геноциту проти нашої нацiї марксизмом-ленiнiзмом у формi сталiнського бiльшовизму – найпотворнiшої i найбiльше реакцiйної iдеї сучасности.
Ситуацiя, яка склалася на Українi, зобов'язує всiх українських патрiотiв, як на батькiвщинi, так i поза її межами, взяти на себе моральну вiдповiдальнiсть за долю нацiї. А оскiльки
репресiї i кривавий терор можуть перекинутися й на iншi народи, ми несемо вiдповiдальнiсть i перед усiм людством.
Настав час заявити про нашi намагання i зобов'язання, якi накладає на нас звання борцiв за громадськi права. Ми – демократи. Для нас вищими принципами громадського i нацiонального спiвжиття є Загальна Деклярацiя Прав Людини ООН, пакти i документи ООН про сувереннiсть i незалежнiсть нацiй i народiв.
Ми вiдмежовуємося вiд полiтики КПРС у нацiональному питаннi, трактуваннi поняття демократiї, так званих теорiй розвитку нацiональних лiтератур, мистецтва, науки, освiти.
Для нас противнi i несприйнятливi всi види тиранiї, диктатур i нехтування правами будь-яких нацiй i народiв, iгнорування Прав Людини. Нам близьке i зрозумiле прагнення всiх народiв до незалежности, пiдтримка цих прагнень демократичними країнами i ООН.
Ми проти: пiдтримки боротьби за незалежнiсть танками i ракетами, нав'язування колишнiм пригнобленим народам певних iдеологiй, диктатур, способу життя; незалежности, яка завойовується цiною мiльйонiв жертв, братовбивчих воєн, мiльйонiв емiгрантiв, мiльйонiв полiтв'язнiв.
Ми вдячнi всiм народам, урядам, партiям i поодиноким громадським дiячам в усьому свiтi за пiдтримку боротьби за незалежнiсть народiв, зокрема українського. У першу чергу ми вдячнi народам, громадськостi i урядовi США i Канади.
Ми вiримо, що зусиллям самого українського народу при моральнiй пiдтримцi iнших народiв СРСР, у тому числi i росiйського, народiв демократичних країн i ООН, Україна швидко здобуде незалежнiсть i займе належне їй мiсце в колi великих демократичних країн свiту.
Україну протягом ряду сторiч вважала царська бюрократiя невiд'ємною складовою частиною Росiї, її самобутности, державности, культури, традицiї, мови – офiцiйно не признавали, будь-якi прояви нацiонального життя забороняли.
Тепер Україну голосно проголошується суверенною державою, багато говориться про розквiт, але паралельно iз злиттям постiйно нав'язується думку, що Україна постiйно живе тiльки завдяки Росiї пiд гаслом "навiки разом" з Росiєю.
Україна – країна з бiльше чим тисячолiтньою iсторiєю. Українськi племена, нарiд, нацiя вiд непам'ятних часiв мали свою землю (територiю), вiру, мову, традицiї, особливий психологiчний склад, антропологiчнi ознаки, якi вiдокремлюють їх вiд iнших народiв, у тому числi i слов'янських.
Рiзноманiтнi назви i самоназви українцiв: русичi, черкаси, козаки, русини, рутенцi, малороси (i навiть образлива кличка: хахли), не заперечують нашої самобутности, не зменшують нашого права на iснування як окремої нацiї, нашого обов'язку розвиватися i вносити свiй вклад до загальнолюдської скарбницi духовного i культурного життя плянети.
Україна була могутньою державою пiд назвою "Русь" або "Київська Русь". У вiдмiнностi вiд iнших держав того часу вона не мала агресивних прагнень, не мала плянiв свiтового господарства i поширення територiї коштом земель iнших народiв.
У складi литовської держави українцi не були пригнобленим народом, свобiдно господарювали на своїй землi, множилися i свобiдно розвивали свiй дух i свою культуру. Українська лiтературна мова була офiцiйною державною мовою того часу.
Пiсля об'єднання Литви з Польщею за спиною українського народу почалося економiчне гноблення, спроби заступити православ'я католицизмом i нав'язати польську мову. Це призвело до загальнонацiональної боротьби пiд проводом Б.Хмельницького.
Український народ здобув повну перемогу, i Б.Хмельницький уклав союз з московським царем у 1654 р. на основi березневих угод. Статтi договору московський уряд постiйно порушував, а цар Петро I iгнорував їх повнiстю, чим Україна була перемiнена в одну з провiнцiй Росiйської iмперiї. Україна втратила цiлу автономiю, адмiнi стративну самоуправу (мiста – Магдебурське право), економiчну незалежнiсть.
Українська церква попала в залежнiсть вiд московського патрiярха. Указом Петра 1 заборонено українську мову в церквi i в науцi.
Внаслiдок лютневої буржуазно-демократичної революцiї 1917р., в якiй не останню ролю вiдiграли українськi полiтичнi партiї i поодинокi революцiонери-українцi, зформувалась Українська Народна Республiка на чолi з Центральною Радою, як автономна держава демократичної Росiї.
21 сiчня 1918 року УНР проголосила себе незалежною соборною українською державою. Внаслiдок громадянської вiйни i воєнної поразки Україна була проголошена соцiялiстичною республiкою з бiльшовиками на чолi – складовою частиною РКП (б). ЗО грудня 1922 р., згiдно з договором про створення СРСР, Україна входила в його склад як суверенна нацiональна держава.
Кожна з соцiялiстичних республiк залишалася суверенною щодо економiки, культури, науки, освiти. Для загальної боротьби проти зовнiшних ворогiв об'єдналися вiйськовi сили (нацiональнi вiйськовi формацiї пiд союзним командуванням) i дипломатiя.
ВКП(б) на чолi зi Сталiном до 1937 р. шляхом винищення української нацiональної iнтелiгенцiї, партiйних i господарських кадрiв, злiквiдувала всi сувереннi автономнi права України, в тому числi i нацiональну армiю.
Розкулачування, штучний голод 1933 р., вiйна з фашистською Нiмеччиною i пiслявоєннi репресiї, зокрема в захiднiх областях, коштували українському народовi бiля 17 мiльйонiв жертв.
Українцi – один з найбiльше свободолюбних, демократичних за своїм життєвим укладом, трудолюбних i миролюбних народiв свiту. Понад 300 рокiв трагiчна доля його в умовах подiлу мiж мiцними сусiдами (Росiя, Польща, Австро-Угорщина, Румунiя, Чехо-Словаччина), при iнтенсивних намаганнях асимiляцiї, не знищила прихованих українцем мови, вiри, традицiй, прагнення до незалежности й демократiї.
Україна мусить стати незалежною, демократичною, духовно багатою, матерiяльно забезпеченою, з високим рiвнем розвитку освiти, науки, нацiональною за суттю, змiстом i формою культури державою.
Кожнiй людинi, групi людей, пiдприємству, селу, кожнiй територiяльнiй одиницi повиннi бути забезпеченi можливостi свобiдно i без обмежень користуватися громадянськими, соцiяльними i полiтичними правами, собi на користь i нiкому на шкоду.
Щоб Україна була в мирi i дружбi з усiма державами плянети, обмiнювалась з усiма народами в галузi матерiяльного виробництва, науки i культури.
Щоб Україна щедро i гостинно могла приймати в себе громадян всiх країн свiту, а її громадяни могли вiдвiдувати країни на всiх континентах.
Щоб громадян виховувала сiм'я, школа, церква, суспiльство, а не вулиця, концлаГер, тюрма.
Кожний чоловiк, група людей, поодинокий народ керуються певними нормами моралi. Ми, українськi полiтв'язнi, уся вина котрих полягає в оборонi рiдного слова, лiтературної творчости, вiдстоювання прав людини i свого народу, вважаємо доцiльним i абсолютно необхiдним для рятування вiд духовного i культурного знищення такi норми поведiнки для українця (ки):
– Уживання тiльки рiдної мови на рiднiй землi i цим укрiплення себе i свого народу.
– Не вiддавати дiтей на науку до дитячих садкiв i шкiл з росiйською мовою навчання, добиватися шкiл i дошкiльних установ з рiдною мовою або вчити дiтей самим.
– Вiдмовлятися вiд навчання в школах i iнших навчальних заведеннях з росiйською мовою навчання, добиватися шкiл, технiкумiв, вузiв з рiдною мовою i вчитися самостiйно, здаючи екстерном.
– Спiлкуватися рiдною мовою не тiльки в колi сiм'ї, але й на працi, у громадськiй дiяльностi, на вулицi.
– Не вiдвiдувати театру, кiна, концертiв на росiйськiй мовi, оскiльки вони негативно впливають на культуру усної мови, особливо дiтей i молодi. Те саме стосується до теле – i радiопередач.
– Стримуватися вiд горiлки, лихословлення, курення тютюну.
– Не користуватися предметами розкошi, особливо такими, якi не мають художнього значення i не приносять користи (легковими автомобiлями, дорогими килимами, кришталевими виробами, модерними меблями, багатотомними виданнями творiв, яких нiхто не читає, фортепiянами, на яких нiхто не грає).
– Не накопичувати грошей i коштовностей заради них самих, а помагати людям, що попали в бiду, талановитим дiтям i молодi, батьки котрих не мають можливости забезпечити нормальнi умови.для освiти i розвитку творчих завдаткiв i т. д.
– Вiдмовлятися вiд працi в установах, навчальних заведеннях, громадських органiзацiях, де гребують українською мовою, традицiями народу, правами людини.
– Вiдмовлятися вiд служби в армiї поза межами України i вiд командирiв, котрi не говорять українською мовою.
– Вiдмовлятися працювати понад установлену законом норму часу – 41 годину на тиждень, i у вихiднi днi, у тому числi i в сiльському господарствi.
– Не виїжджати на роботу поза межi України.
– Вiдстоювати своє право, право iнших людей, свободу, честь, гiднiсть, вiдстоювати суверенiтет України.
– Виявляти i оголошувати якi б це не були порушення закону, вiд кого вони не виходили б.
Пропонованi вище форми опору полiтицi i практицi бюрократiї, спрямованi на духовне i культурне знищення української нацiї, не передбаченi жадним законом як злочин.
Одначе бюрократи i КДБiсти можуть переслiдувати за них звiльненням з працi, шельмуванням на зборах, пониженням на посадi i в зарплатi, залякуванням, а iнодi i судовою розправою. Дле де ж, коли була без жертв здобута воля? Хiба пристойно жити дрижачою твариною, турботами шлунку, вирощувати дiтей, безрiдних дiтей XX сторiччя?
У випадку, коли хто-небудь iз адмiнiстрацiї, партiйних, комсомольських чи профспiлкових дiячiв, мiлiцiя, прокурори, КДБ – цiкавляться вашими переконаннями, поглядами, друзями, художнiми смаками i т.п. – це слiд розглядати як обвинувачення або спробу при вашiй допомозi обвинуватити кого-небудь iншого. У таких випадках:
1) Не давати нiяких вияснень до пред'явлення конкретного обвинувачення, санкцiонованого прокурором.
2) Не давати нiяких свiдчень, у тому числi i позитивних, щодо осiб звинувачених в iншодуманнi, релiгiйних переконаннях, нацiоналiзмi. (Це не стосується звинувачень в убивствi, грабежi, хулiганствi i шпiонажi).
3) Не вiрити в чеснiсть, поряднiсть i законнiсть дiй слiдчого, не перевiривши Карно-Процесуальний Кодекс.
4) Не боятися кари i навiть смерти за неiснуючий злочин, бо така кара звеличує покараного i показує тисячам i мiльйонам людей правдиве лице катiв.
5) Не виторговувати зм'якшення кари шляхом приниження, наговорiв на себе або звинувачення iнших людей.
6) Вiдмовлятися вiд будь-яких розмов без запису в протоколi допиту свiдка, точно з повною вiдповiдальнiстю з законом конкретного обвинувачення.
7) Пiдозрiлий КДБiстами вже практично присуджений засуджений. Усi дальшi дiї – прокурорський нагляд, суд – пуста формальнiсть.
8) Пiдозрiлий, обвинувачений, пiдсудний мають право знати закони. Треба вимагати, вивчати i використовувати потрiбнi статтi КК i КПК з коментарями. Загальну Деклярацiю Прав Людини, Конституцiю.
9) Всi вiдповiдi на питання слiдчого записувати власноручно. У протоколах записувати всi порушення закону слiдчими, прокурором i iншими органами.
10) Кожне порушення закону слiдчим, прокурором i iн. оскаржити у всiх iнституцiях.
11) Вiдстоювати свої переконання, складенi на письмi, або вiдмовлятися вiд них, не даючи жадних пiдстав для пiдозрiння в однодумствi або спiвпрацi будь-яких осiб, у тому числi ворожо настроєних супроти вас.
12) На судовому засiданнi спростовувати обвинунувачення, вказувати на порушення закону слiдчими, прокурорами i iн., оскаржувати перед усiма iнстанцiями, вiдмовлятися вiд послуг адвоката, котрий признав доказаною вину пiдсудного, тодi коли сам пiдсудний винуватим себе не визнає. Пiдсудний має право довiрити свою оборону будькому iз родичiв або юристiв з iнших країн.
«Кожний, хто йде служити народовi, тим самим надiває на себе терновий вiнець» – М. Драго.
Терновим вiнцем для того, хто, так само як ми, пiде служити своєму народовi, може бути концлагер, тюрма, заслання у Сибiр. Це довгi роки поза межами вiтчизни, грати, колючий дрiт, каторжнi роботи, провокацiї КДБ, намагання принизити людську гiднiсть, позбавлення зв'яззку зi свiтом i зносин з рiдними, обмеження можливости користуватися лiтературою, голод, карцер.
Вiдомi всiм iз кiнофiльмiв, матерiялiв художнiх творiв страхiття i злигоднi полiтичних каторжникiв до 1917 року були б найбiльшим благом для сьогоднiшнiх в'язнiв совiсти.
Багато несе свiй хрест уже не перше десятирiччя. Всi ми – смертники. Без боротьби за законнiсть, за Права Людини, за право нашого народу на життя ми не маємо надiї не тiльки на життя, гiдне людини, але i на iснування без грат i дроту. Ми дотримуємося таких норм етики ув'язнених:
1) Постiйно працювати над пiдвищенням свого iнтелектуального рiвня, набувати знань в улюблених галузях науки, дiлитися з iншими ув'язненими i рiдними своїми знанями, займатися творчою працею.
2) Дотримуватися загальнолюдських норм моралi.
3) Вбачати в кожному ув'язненому рiвного собi мученика, не пригноблювати, не ображувати, а намагатися допомогти, якщо можеш, або оборонити у випадку несправедливого нападу на нього адмiнiстарцiї, КДБ або аморальних в'язнiв, войовничих стукачiв чи свiдомих рабiв адмiнiстрацiї.
4) На випадок утискiв кожний явочним порядком переходить на статус полiтв'язня, якого до нинiшнього часу не признає влада в СРСР.
5) Недопустимi якi б це не були випади проти iнших полiтв'язнiв за ознакою раси, нацiональности, мови, переконань i вiри. Презирства i ганьби заслуговує лише та людина, котра чинить зло iншим полiтв'язням спiвпрацею з КДБ i адмiнiстрацiєю.
6) Бiйки i наклепи один на одного, намагання нав'язати кому-небудь свою волю – огиднi явища i недопустимi в середовищi полiтв'язнiв.
7) Полiтв'язнi, згiдно з законом, перебувають окремо вiд кримiнальних злочинцiв, i намагання тримати їх разом повинно вiдкидатися без усяких компромiсiв.
8) Полiтв'язень – совiсть нацiї, i тому його поведiнка, спосiб життя, мораль...(не чiтко – Вид.).
Досвiд показує, що й один у полi воїн. Будь-який арешт, трус, навiть просто виклик до КДБ або прокуратури за iншодумання збуджують думку багатьох людей, показуючи, що вiдважне, правдиве слово знаходить вiдгук у серцях сотень, а iнодi i тисячiв i бiльше чесних людей, що слово для КДБ страшнiше вiд найдосконалiших вiйськ, сучасної воєнної технiки, водневої i невтронної бомби. До людей, якi, переборовши страх, говорять рiдною мовою, вiдстоюють права свого народу на життя, свободу, традицiї, культуру, економiчний розвиток, поряднi i чеснi громадяни вiдносяться з пошаною.
Будь-який суд (розправа), не зважаючи на всi заходи засекречення, не залишаються таємницею, їх широко обговорюють на Українi i далеко поза iї межами.
Не треба порушувати законiв. Вистачить користуватися законами, якi проголосила Конституцiя СРСР, i цим робити корисне для українського народу дiло вiдродження, розквiту i волi України.
Мало нас, але нiчого,
Бiльше буде рiк за роком.
Пiтьма висить не назавжди
Над замученим народом.
(Павло Грабовський)
Пiдписи:
Олекса Тихий, член Української Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод
Василь Романюк, священик
http://olexa.org.ua - Фонд пам'яті Олекси Тихого. Історія українського правозахисного руху.