Фонд пам'яті Олекси Тихого. Головна сторінка

Олекса Тихий
Біографія

Фото
Судові процеси
Спогади
Твори

 

Українська Гельсінкська Група
Персоналії

Документи

Хронологія

 

 

Права людини
Документи

 

РОМАНЮК Василь Омелянович
(Патріарх Володимир)

(нар. 09.12.1925, с. Химчин, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл. — п. 14.07.1995, м. Київ)

Романюк Василь Омелянович (Патріарх Володимир)

Член Організації Українських Націоналістів (ОУН), Української Гельсінкської групи (УГГ), Патріарх УПЦ КП.


Уперше Романюк потрапив до рук НКВС 19-літнім - за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині — Івано-Франківської) обл. до 20 років позбавлення волі у виправно-трудовых таборах. Щоправда, цей термін як "як неповнолітньому" знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії №17 Полтавської обл.

1946 в таборі засуджений за "антирадянську агітацію і пропаганду". Карався в Магаданській обл.

1959 Романюк реабілітований, після чого зміг повернутися в Україну. Служив дияконом, 1964 вступив до Московської духовної семінарії, ныс пастирське служіння на Івано-Франківщині.

У зв’язку з арештом історика В.Мороза (01.06.70) Р. виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського р-ну, а Романюку заборонили правити службу Божу.

У січні 1972 Романюк заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда") на 7 р. таборів особливо суворого режиму і 3 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Покарання відбував у таборі ЖХ-389/1-8 (сел. Сосновка в Мордовії). Брав участь у голодівках у дні політв’язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні 1972 та інших акціях протесту. 01.07.76 відмовився від радянського громадянства.

У 1977 Василь Романюк разом з Е.Кузнєцовим і Д.Шумуком увійшов до складу Комітету сприяння поліпшенню дружнього клімату між політв’язнями, взаємної поваги і визнання гуманітарних прав особи.

У 1978 Василь Романюк та Олекса Тихий написали документ "Спроба узагальнення", у якому проголошують вищим принципом громадського і міжнаціонального співіснування Загальну декларацію прав людини ООН, пакти і документи ООН про незалежність і суверенітет націй і народів та відмежовуються від політики і практики КПРС у національному питанні, від трактування нею поняття "демократія". У розділі "Історична доля України" викладається погляд авторів на результати приєднання України до Росії, особливо сумні в радянський період (розкуркулення, голод 1932-33, післявоєнні репресії і т.ін.). Звідси побажання в майбутньому бачити Україну незалежною демократичною державою, де кожному громадянину будуть ґарантовані його права. І, нарешті, в третьому розділі "Можливі форми опору" автори пропонують для врятування нації від духовного і культурного знищення прийняти певні "норми поведінки для українця". Вони зводяться, в основном, до пасивного спротиву русифікації: уживати тільки рідну мову, не служити в армії за межами України, не їхати на роботу за межі України і т. ін. Крім того, дотримуватися загальнолюдських норм поведінки: не лихословити, не пиячити, не наживати предметів розкоші, не нагромаджувати грошей, а витрачати їх на благодіяння і т. ін. У висновку Василь Романюк та О.Тихий пишуть: "Не треба порушувати закони. Достатньо користуватися законами, які проголосила Конституція СРСР".

Романюк стає також членом-засновником Товариства колишніх радянських політв’язнів.

1978 група в’язнів Мордовських таборів - членів Української Гельсінкської Групи (УХГ), серед яких С.Караванський, Б.Ребрик, Д.Шумук та інші, рекомендувала Василя Романюка в члени УГГ. Романюк оголошений членом Групи з лютого 1979.

13.01.79 два наглядачі побили Романюка, який на знак протесту оголосив голодівку. 15.01.79 його взяли на етап — на трирічне заслання. На етапі зняв голодівку. Ще за тиждень до етапу в Романюка забрали всі речі на обшук. Повернули перед самим етапом, запевнивши, що все на місці, нічого не вилучено. Згодом Романюк виявив, що пропали всі його рукописи. А на етапі відібрали молитовники та зошит зі псалмами.

Заслання Романюк відбував у в с. Сангар у Якутії, де працював кочегаром і сторожем. Дружина приїхала до нього на постійне проживання.

У лютому 1982, після 20 років неволі, Романюк повернувся в м. Косів, де мешкала його родина. Одразу був узятий під адміністративний нагляд.

У 1987-1990 Василь Романюк працював у Північній Америці в парафіях УАПЦ (Українська автокефальна православна церква) в діаспорі, займався літературною працею, зокрема, написав книгу "Голос у пустелі".

1990 Романюк пострижений у чернецтво з ім’ям Володимир. З травня 1990 — єпископ Ужгородський і Виноградівський, пізніше — архієпископ Вишгородський і Білоцерківський, вікарій Київський УАПЦ. З початку 1993 Р.— архієепископ Львівський і Сокальський, член Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП), а з 13.05.93 — місцеблюститель Патріаршого Престолу УПЦ КП, митрополит Чернігівський і Сумський. У жовтні 1993 Р. обраний Патріархом УПЦ КП.

Раптово помер 14.07.95.

Керівництво УПЦ КП вирішило поховати Патріарха 18 липня на території Собору св. Софії в Києві. Влада дозволу на це не дала, мотивуючи відмову тим, що собор св. Софії — історико-архітектурний пам’ятник, що перебуває під охороною ЮНЕСКО, і запропонувала поховати Патріарха на Байковому кладовищі. Патріархат УПЦ КП з цим погодився, однак в останній момент відмовився від такого розв’язання питання про поховання, на думку багатьох спостережників - під тиском ультра-патріотичних сил, зокрема, УНА-УНСО і деяких народних депутатів України. Унаслідок цього, траурна процесія повернула на Софійську площу. Органи правопорядку, намагаючись перешкодити похованню, явно перевищили свої повноваження, що призвело до жорстокого побиття учасників похорону загоном "Беркут", у результаті чого потерпіли прості миряни. Цей день дістав назву „кривавий вівторок“.

Патріарх похований на Софійській площі біля стін дзвіниці Собору св. Софії.

 

Бібліоґрафія:

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 86, 129, 157, 170.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 19.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.— С. 35, 68; вип. 42.— С. 57-58.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 47.— С. 98, 114, 116-118, 146, 154.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48.— С. 52, 54, 68, 69, 71, 72, 128, 167; вп. 49.— С. 31.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51.— С. 85, 86, 182; вип. 52.— С. 31-32, 53.

Вести из СССР. Т. 3. 1985-1986.— Мюнхен: Права человека.— 1986, 1/2-3.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1982, вип. 6.— С. 16.

Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення.— К.: УРП, 1996.— С. 21.

І.Рапп


 

 


  Р Е К Л А М А :





Украинская Баннерная Сеть




 


Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100

© Copyright  S.Bazanov, 1999-2004. All rights reserved. Please send comments and suggestions to webmaster@olexa.org.ua  This page was last updated on 05-01-2005