МАРИНОВИЧ Мирослав

Правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінкської групи, організатор амністерського руху в Україні.

Маринович. виховувався в релігійній сім’ї, його дід був священиком. Навчався в середній школі в Дрогобичі, яку закінчив з золотою медаллю, потім рік працював у Дрогобичі. Перший запис у трудовій книжці — "звільнений секретар комітету ВЛКСМ заводу".

1967 Мирослав Маринович вступив до Львівського політехнічного інституту. В інституті Маринович виступав з критикою радянської політики, захищаючи комуністичні ідеали. Наслідком цього в 1970 р. відбулася перша зустріч з КДБ. Мариновича позбавили т. зв. "допуску" і звільнили з військової кафедри, у зв’язку з чим, не одержавши офіцерського звання, Маринович мусив служити в армії після закінчення інституту рядовим. 1972 закінчив Львівський політехнічний і рік працював перекладачем з анґлійської мови на Івано-Франківському заводі "Позитрон". Тоді ж познайомився зі львівськими й київськими дисидентами. 22.05.73 в Києві його затримала й обшукала міліція, коли покладав квіти до пам’ятника Т.Шевченку.

Після демобілізації 1974 Маринович переїхав до Києва. Працював технічним редактором журналу "Початкова школа" та у видавництві "Техніка", звідки його звільнили за сигналом з КДБ. Деякий час був безробітним. Аж перед самим арештом улаштувався розклеювати афіші. 09.11.76 Маринович разом зі своїм другом М.Матусевичем став членом-засновником Української Гельсінкської Групи. З того часу Маринович перебував під "ковпаком" КДБ. Його неодноразово затримувала міліція в Києві та Серпухові. У Дрогобичі були обшуки, йому постійно погрожували.

У березні 1977 Маринович та М.Матусевич на вечорі пам’яти Тараса Шевченка в Київській філармонії, здолавши опір організаторів вечора, несподівано вийшли на сцену і закликали проспівати „Заповіт". 23.04.77 Маринович був заарештований. Проходив по одній справі з М.Матусевичем. Вони звинувачувалися в "проведеннні антирадянської агітації і пропаганди" за ст. 62 ч. 1 КК УРСР та ст. 70 ч. 1 КК РРФСР. Слідство тривало 11 місяців. 22-27 березня 1978 Київський обласний суд у м. Василькові засудив Мариновича до максимального терміну ув’язнення — 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання.

Карався Маринович у Пермському таборі ВС-389/36. Брав участь у всіх правозахисних акціях, тримав голодівки протесту, в тому числі й 20-добову, передавав на волю хроніку табору № 36. За весь термін мав біля 150 діб ШІЗО (штрафний ізолятор) і біля півтора року ПКТ (приміщення камерного типу). 1978 "Міжнародна Амністія" взяла Мариновича під свій захист як в’язня сумління. З квітня 1984 Маринович відбував заслання в с. Саралжин Уільського р-ну Актюбинської обл., Казахстан. Працював столярем. Одружився з киянкою Любою Хейною (Хейна), дружина переїхала до нього на заслання. У лютому 1987 відмовився подати клопотання про помилування. Повернувся в Україну в березні 1987. Улаштувався оператором нафтопереробного заводу в Дрогобичі. 1990 Маринович почав працювати кореспондентом місцевої ґазети "Галицька зоря".

1990 була опублікована праця Мариновича "Євангеліє від юродивого", написана ще в таборі. 1991 в Дрогобичі вийшла книга "Україна на полях Святого Письма". 1993 — "Спокутування комунізму", "Україна: дорога через пустелю". Маринович засновник першої групи "Міжнародної Амністії" в СРСР (1991), Української асоціації "Міжнародної Амністії" (УАМА), з 1993 до 1998 був головою Національного комітету УАМА. Маринович — член громадської ради Українсько-Американського бюро захисту прав людини, лауреат премій журналу "Сучасність" і премії ім. Валерія Марченка (1995), учасник багатьох вітчизняних і міжнародних конференцій з прав людини і релігієзнавства, викладав історію християнства в Дрогобицькому педагогічному інституті, є співробітником Інституту східноєвропейських досліджень. З 1997 М. — директор Інституту Релігії і Суспільства Львівської Богословської Академії, член Українського Богословського Наукового Товариства.

М.Маринович. Україна на полях Святого Письма.— Дрогобич: Відродження, 1989.

М.Маринович. Україна: дорога через пустелю.— Харків: ФОЛІО, 1993, 192 с.

Маринович М. Глузман С. Антонюк З. Листи з волі. - Київ: Сфера, 1999, 400 с.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 161-164, 173.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 210, 211, 223.

Українска Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996 г.— С. 17, 18.

Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 29.— С. 4, 11, 73.

Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 34.— С. 7; вип. 35.— С. 42, 74.

Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 40.— С. 42.

Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 41.— С. 21; вип. 42.— С. 26.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43.— С. 44, 52; вип. 44.— С. 18; вип. 45.— С. 21-23, 59; вип. 47.— С. 31, 130, 131, 142, 146; вип. 48.—С. 23, 25, 72, 167.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51.— С. 71, 73, 74-77, 212; вип. 52.— С. 36-38, 61, 130.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 53.— С. 90, 91; вип. 54.— С. 60; вип. 55.— С. 26; вип. 56.— С. 109.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 60.—С. 83; вип. 61.— С. 99.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 178-180, 182, 183.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1980, 12-15; 1982, 6-26, 7/8-19; 1984, 4-20, 5-26, 7/8-27.

МАРИНОВИЧ Мирослав Франкович

(нар. 04.01.1949, с. Комаровичі Старосамбірського р-ну, Дрогобицької, нині Львівської, обл.)