Адвокат Алексевнiн Федiр Iванович запитав, чи не противиться Руденко, якщо вiн буде обороняти його росiйською мовою.Руденко не противився.
Примiтка: Судочинство велося страшно ломаною українською мовою. Ще ранiше суддя питав Руденка i його дружину, чи вони дають вiдвiд адвокатовi Алексевнiну. Руденки вiдповiли, що поскiльки iншого адвоката брати вже пiзно, – адже вже шостий день
суду! – то вони згiднi, щоб iнтереси Руденка в цiй iнстанцiї заступав Алексевнiн.
Адвокат Алексевнiн: Я не можу вiдкидати i оспорювати провини мого пiдзахисного Руденка, тому що це доказано наявними в справi речевими доказами. Але я прошу суд прослiдити причини, чому вчинено злочин, де корiнь злочину i наскiльки цей корiнь
мiцний, i чи є перспективи, що Руденко пiд впливом радянської дiйсности може змiнити своє вiдношення до радянської держави i суспiльства. Не можна сказати, що все, що вiн зробив, уже вершина його життя. Я вважаю, що час iде i все змiняється, i
коренi його злочину з часом вiдiмруть. Цi коренi не чисто полiтичного характеру. Поки не стали вiдомими вчинки Сталiна в перiодi культу особи, цебто до 1956 року, життя Руденка було не тiльки цiлеспрямоване на користь радянської влади, але вiн i
багато зробив для скрiплення радянської влади.
Коли критика засудила одну iз збiрок його вiршiв, його твори перестали друкувати. Потiм виключили з партiї, iз Спiлки Письменникiв. Цi обставини вплинули на Руденка. Виникла особиста образа. Це призвело до почуття незадоволення i несправедливости.
Його не хотiли вислухувати. Це призвело до бурхливого вибуху емоцiйних явищ, i Руденко став шукати причини, пригадувати культ особи, став збирати документи засуджених, став думати про долю українцiв i т. д. Особиста образа переросла у виклад своїх
думок у творах.
Зустрiчi з Сахаровим, Григоренком, а також з його однодумцями, якi були тут свiдками, також мали на нього вплив. Вони не вартi мого пiдзахисного, але Руденко контактував з ними, знаходячи задоволення у дискусiях. Усе це помагало Руденковi заглушити
бiль. Крiм цього, дуже похитнулося i матерiяльне становище. Уся суть цих переживань вилилась у цих документах, якi вилучено в нього в часi обшукiв. Я вважаю їх необ'єктивними; вони не грунтуються на перевiрених фактах. Руденко помилявся не тiльки в
оцiнцi нашої дiйсности. Вiн говорить, що серйозно сприймав статтю 19 Загальної Деклярацiї Прав Людини ООН. У статтi 19 дiйсно йдеться про Права Людини. Одначе тi права не можуть бути використанi на шкоду
нашої держави i народу! Ось у чому найглибша помилка М.Руденка!
Але це не значить, що Руденко мав за мету скинути радянську владу. Вiн мав справу з бюрократами, котрих вiн уважав потенцiяльно небезпечними. Тут нема цих головних коренiв, з яких можна зробити висновок, що Руденко особливо небезпечна людина.
При виборi мiри покарання прошу суд урахувати пояснення деяких думок, про якi Руденко говорить, що його несправедливо розумiють. Наприклад, в останнiх рядках поеми "Хрест" вiн мав на думцi щось iнше, а не повалення радянської влади. Прошу врахувати
i те, що частина творiв не була розповсюджувана. Наприклад, "Кредо єдности" читала тiльки одна людина – письменник О.Бердник. "Реферат по питаннях полiтекономiї" Руденко пiслав тiльки до ЦК."Економiчнi
монологи" – тiльки Сахарову. Брошура "Українська iнтелiгенцiя пiд судом" попала до нього випадково, i вiн її нiкому не показував, "До людей доброї волi"..,
Листа вiд Барладяну не розповсюджено. Не розповсюджувано i листа Шахiн-Шаху Iрану. А щодо анонiмних матерiялiв, якi вiн знайшов у поштовiй скриньцi, так вiн сам називає їх смiттям. До деяких документiв Руденко сам ставиться критично. Руденко каже:
"Я вiдмежовую бюрократичнi викривлення вiд самої радянської влади". Ця заява Руденка свiдчить про те, що вiн не консерватор i вiн у станi стати на вiрний шлях, яким вiн iшов довгий час i на якiм вiн зробив дуже багато для свого народу i держави.
Вiд 1935 року Руденко був членом ВЛКСМ, ще перед вiйною, у 1941 роцi вiн був уже членом КПРС. У суворий для нашої країни час вiн, не закiнчивши навчання i приховавши вiд лiкарської комiсiї, що вiн слiпий на одне око (лiве), пiшов захищати
батькiвщину вiд гiтлерiвських загарбникiв. Був бiйцем кавалерiйського полку вiддiлу особливого призначення Наркомату, потiм закiнчив школу i був полiтруком роти на Ленiградському фронтi. У жовтнi 1941 р. важко поранений, але не зважаючи на це вiн
продовжував проводити в життя полiтику нашої партiї серед бiйцiв. У травнi 1946 року (В одержанiй копiї так i написано "У травнi 1946 року".Мабуть, це було в 1943 роцi – Вид.) вiн був заступником начальника полiтчастини Кавказького фронту,
15 березня 1946 року йому надано звання майора 111-го Захiднього i Бiлоруського фронтiв. У 1944 роцi нагороджений орденом Червоної Зiрки, а згодом i медалями.Усе це видно з документiв, наявних в справi. Є в справi i якнайкращi характеристики Руденка
М. Д.
(Зачитує виписки з рiзних характеристик):
- "...Руденко почувається важко хворим, але продовжує працювати..."
- "...Руденко веде велику пропагандивну роботу, партiї Ленiна вiдданий..."
- (Ця характеристика дана Президiєю Спiлки Письменникiв):
"...Руденко дисциплiнований, морально стiйкий, багато разiв був обираний заст. секретаря парторганiзацiї i секретарем парторганiзацiї Спiлки Письменникiв. Його романи "Вiтер в обличчя" i "Остання шабля" здобули широкого читача. Руденко М.Д.
приймає активну участь у громадському життi СПУ. До виключення з партiї i Спiлки Письменникiв Микола Руденко проробив величезну роботу, опублiкував бiльше нiж ЗО книг i зробив велике шляхетне дiло у вихованнi нашої молодi".
Я вважаю, що прокурор Аржанов вибрав для Руденка дуже сувору мiру покарання, i думаю, що я маю право прохати полегшення. Я вiрю, що Руденко, маючи духовний i iнтелектуальний потенцiял, знайде той шлях, яким вiн iшов ранiше. Прошу врахувати, що
Руденко є iнвалiдом Вiтчизняної вiйни. Та крапля крови, що пролита на вiвтарi Вiтчизни, також принесла перемогу нашiй батькiвщинi. Руденко важко хворий, i таке довге ув'язнення дуже згубно вiдiб'ється на його здоров'ї. Я прошу Суд виявити гуманнiсть
i вибрати для Руденка мiнiмальну мiру покарання.
*) © Copyright «Український правозахисний рух». Смолоскп. Торонто, Балтимор. 1978.
|