|
Олекса Тихий
Українська Гельсінкська Група
Права людини
|
Хроніка судуСуд у справi Тихого i Руденка почався 23 червня 1977 року, але їх сiм'ї про це довiдалися лише 27 червня, коли одержали повiстки з'явитися в характерi свiдкiв о 10 годинi 28 червня в судi у м. Дружкiвка, Константинiвського району, Донецької области. Родичi прибули день ранiше, нiж було вказано в повiстках, цебто 27 червня. Голова Нарсуду м. Дружкiвки – Ладижський Микола Олексiйович – сказав, що суд у справi Тихого i Руденка вiдбувається в iншому будинку, але де саме, вiдмовився повiдомити, мотивуючи тим, що повiстки на 28 червня, а сьогоднi тiльки 27. VI. – Прийдiть завтра о 10 годинi, – сказав вiн, – i я вам дам адресу, де вiдбувається суд. Пiсля того родичi Тихого i Руденка почали розпитувати в мiстi, чи хто не знає, де вiдбувається такий суд. Виявилося, що люди знають i подали адресу. Суд вiдбувається в примiщеннi контори "Смешторг" ("змiшана торгiвля"). Прийшовши до цiєї контори, вони побачили, що вивiска, яка свiдчить, що тут контора "Смешторга", – знята. Видно тiльки знак вiд неї. Цiлий день 2-поверховий дiм охороняють 2 мiлiцейськi автомобiлi, декiлька мiлiцiонерiв i приблизно 20 мужчин у цивiльному. Дружина Руденка хотiла зайти в коридор, але i там виявилося чоловiк шiсть охоронникiв у цивiльному. При її наближеннi всi вони станули стiною пiд дверима, де вона замiтила напис "Червоний куток". Дружина Руденка попросила пропустити її в залю, але їй вiдповiли грубо, що не можна, i почали виштовхувати її з коридору. Тодi вона попросила, щоб вони взяли вiд неї для Руденка харч i бiлу сорочку, але охоронники її грубо вилаяли i виштовхнули на вулицю. На вулицi були якiсь люди. Вони розповiли, що прийшли, а деякi приїхали з Донецька i Краматорська, коли почули в радiо про цей суд, але їх не пустили в залю. Приїхали з Києва два молодi мужчини (Петро Вiнс iз другом), але їх також не впустили в залю i перевiрили їх документи. На запитання: закритий суд чи вiдкритий – сторожа вiдповiла, що вiдкритий, але в залi нема вiльних мiсць. О 14 годинi з будинку вийшло 50 осiб "публiки". Вони сказали, що це перерва на обiд до 15 години. З подвiр'я виїхали двi "воронки". Це повезли Тихого й Руденка до Дружкiвського вiддiлу мiлiцiї. Потiм з подвiр'я виїхали два легковi автомобiлi. Це поїхали на обiд суддi. О 15 годинi на подвiр'я приїхали спочатку легковi автомобiлi, а потiм "воронки", якi зупинилися за туалетою на подвiр'ї. Спершу з "воронка" вивели Олексу Тихого i повели в супроводi двох вiйськових через чорний хiд до контори "Смешторга". Потiм з другого "воронка" вивели Миколу Руденка. У тiй хвилинi з туалети на подвiр'ї вийшла дружина Миколи Руденка, побачила, що його ведуть, i голосно з ним привiталася. Йому не дали навiть оглянутися, швидко впхнули в дверi, а на жiнку накинулось декiлька людей в цивiльному з лайкою i почали силомiць випихати її з подвiр'я, погрожуючи арештом. Вона звернулася до наспiвших сюди мiлiцiонерiв з проханням вказати хулiганам, що вони не мають права її лаяти i випихати, бо це подвiр'я не є анi забороненою анi приватною територiєю. Представники мiлiцiї розмовляли ввiчливо, але сказали, що цi люди поставленi тут для охорони, тому вони не хулiгани i вона повинна їм пiдпорядкуватися. Тодi Раїса Руденко запитала, чому вони не мають пов'язок або iнших вiдзнак, якi свiдчили б про те, що це не хулiгани, а охоронники. На це вони не вiдповiли нiчого, а її вивели з подвiр'я. Пiсля перерви обидва кияни пiшли до залi поперед усiх, щоб застати вiльнi мiсця. Одначе при входi чиїсь мiцнi руки вiдтягнули їх – одного вправо, другого влiво – i держали до того часу, поки залю заповнили тi ж, що були ранiше. Потiм киянам, родичам i друзям сказали, що вже нема вiльних мiсць. А тим, у кого повiстки на завтра, не вiльно заходити, поки їх не допитуватимуть. О 18 годинi "публiка" вийшла з залi, i зараз же з двору вiд'їхали суддi. А "воронки" повезли Тихого й Руденка до Донецької тюрми (з Дружкiвки до Донецька приблизно 90 км). Суддi вiд'їхали так швидко, що нiкому не вдалося довiдатися, який суд судить, чому не повiдомили рiдних i iн. питання. Охорона i мiлiцiя вiдповiдали, що нiчого не знають. Всi охоронники, суддi i частина "публiки" жили в готелi м.Дружкiвки. Це засвiдчує, що вони сюди вiдрядженi звiдкись у зв'язку зi справою Тихого i Руденка. Коли дружина Руденка попросила в адмiнiстрацiї готелю дозволу пропустити до неї двох друзiв на ЗО хвилин (вiд год. 18 до 18:30), то адмiнiстрацiя готелю рiшучо спротивилася, дарма, що поруч висiли правила, якi дозволяли запрошувати гостей, якщо це не пiзнiше 23-ої години. Наступного дня, цебто 28 червня, суд повинен був продовжуватися вiд 9-ої години ранку. Родичi, свiдки i друзi пiдсудних з'явилися на 7-му годину ранку i побачили, що будинок уже охороняють пильнiше, а на подвiр'я користуватися уборною вже нiкого не пропускали охоронники в цивiльному, цим разом з червоними пов'язками на руках. Дружина Руденка намагалася заглянути в порожню ще залю, але її знову випхали з коридора. О год. 8-iй ЗО хвилин вийшла секретарка суду i зiбрала повiстки вiд свiдкiв. Дружина Руденка просила, щоб вона прийняла вiд неї заяву до суду щодо порушення права захисту. Секретарка вiдмовилася прийняти i сказала, що Руденко має оборонця i про це належить говорити з ним. Вона обiцяла сказати адвокатовi, що його хоче бачити дружина Руденка. I адвокат, справдi, незабаром вийшов. Його звуть Алексевнiн Федiр Iванович, Вiн сказав, що захисником Руденка його призначила президiя донецької Колегiї Адвокатiв, а працює вiн у Юридичнiй Консультацiї Калiнiнського району м.Донецька. Потiм вiн запитав, про яку заяву говорила жiнка Руденка секретарцi суду. Дружина Руденка вiдповiла, що там є протест проти того, що КДБ назначило свого адвоката, а її не сповiстило про закiнчення слiдства i таким чином позбавило можливости взяти такого адвоката, якого вона хотiла. Цим адвокат Алексевнiн дуже образився, сказав – "Тодi нам з вами немає про що говорити!" – i вiдiйшов. Тим часом "публiка" почала заходити до залi. Але з товпи знову чиїсь мiцнi руки витягали тих, чия присутнiсть на судi була небажаною. Тих, хто наполягав, посадили до мiлiцейської машини i вiдвезли до вiддiлу мiлiцiї "для вияснення iндивiдуальности". Це було двоє молодих людей з Москви (Петро Старчик i Кирило... ). їх протримали в КПУ (камера попереднього ув'язнення) вiд 28 червня до 1 липня 1977 р. Випустили їх 1 липня двi години пiсля проголошення вироку. Цього ж дня (28 червня) iз Донецька до Дружкiвки знову їхали два кияни (Петро Вiнс iз другом), сподiваючись все-таки попасти на суд, але їх висадили з автобуса, вiдвезли на мiлiцiю, обшукали, забрали грошi, вручили замiсть грошей квиток на лiтак, посадили до лiтака i вiдправили домiв до Києва. Потiм на мiлiцiю вiдвезли ще трьох, що намагалися попасти на суд. Хто вони – невiдомо. Не дозволили зайти на суд i мешканцям Дружкiвки, Краматорська, Константинiвки i Донецька, якi товпилися пiд будинком, хоч у залi було багато мiсць. Не пустили навiть рiдної сестри Тихого з чоловiком, хоч вони i не були свiдками. Сторожа вiдповiла, що голова суду не дозволяє. На шостий день суду, цебто 28 червня, до залi пустили тiльки 80-рiчну матiр Тихого i сестру Руденка, а пiд вечiр цього ж дня i двох синiв Тихого. Спершу викликали свiдкiв Тихого – Гребенюка Г. С., Цапа, Чуприненка, Скрипкiна, Седристого, Бахаєву (викладачку Донецького унiверситету), а на 29 червня Стебуна Iллю Iсааковича – професора, зав. катедрою теорiї лiтератури Донецького унiверситету. Ранiше у справi Тихого допитували й iнших свiдкiв, але про їх виступи нiчого не вiдомо.Iз свiдкiв Руденка викликали: 1. Русаковську Аллу Василiвну – зав. вiддiлом психоневрологiчної лiкарнi, де перебував наобслiдуваннi М.Руденко протягом 2-х мiсяцiв – вiд сiчня до березня 1976 року. Вона свiдчила, що Руденко прибув у лiкарню в часi обслiдування на встановлення групи iнвалiдности. Протягом одного мiсяця обслiдування проводив лiкар i вона особисто, i Руденко був визнаний цiлком здоровим. Але для певности його залишили ще на другий мiсяць, i цим разом обслiдування проводили науковi робiтники i професори психiятричної лiкарнi iм. Павлова. Вони також визнали його цiлком здоровим. Доктор Русаковська свiдчила ще, що Руденко привiз iз собою транзисторний приймач, щоб слухати передачi захiднiх радiостанцiй, але наступного дня вранцi вона забрала вiд нього приймач i вiддала лише за два мiсяцi, коли Руденка виписано з лiкарнi. 2. Опiсля зачитували свiдчення Балана Володимира Володимировича, колишнього вiйськового службовця, котрий свiдчив, що Руденко в часi перебування в лiкарнi постiйно слухав захiднi радiостанцiї, тому що приймач мав його сусiд на залi. (На це Руденко вiдповiв, що в сусiда Русаковська також вiдiбрала приймач, а Русаковська сказала, що пам'ятає точно про приймач Руденка, а про другий нiчого пригадати не може). Далi свiдок Балан Володимир Володимирович говорить, що Руденко, будучи в лiкарнi, демонстративно виключав радiо, а коли iншi заперечували проти цього, то вiн виходив iз залi. Далi Балан свiдчить, що Руденко говорив, неначе в радянських радiопередачах нема нi одного слова правди, i вiдмовлявся дивитися на телепередачi. Але Балан Вол. Вол. говорить, що сам вiн цього не бачив i не чув, тому що був в iншiй залi, а про це йому розказували гончаров i Жилкiн. Гончаров уже помер, а Жилкiн, можливо, ще живий i мiг би це потвердити. 3. Опiсля викликали свiдка Кандибу Iвана Олексiйовича, котрий сказав, що Руденко приїжджав до нього... 4. Свiтличну Надiю Олексiївну, котра сказала, що давала Руденковi свiй лист на iм'я Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод. 5. Бердника Олександра Павловича, українського письменника-фантаста. 6. Лук'яненка Льва Григоровича, котрий свiдчив, що Руденко приїжджав до нього, а в нього в тому часi був Тихий, що ця зустрiч не була заздалегiдь пiдготовлена, а випадково так трапилося. Що Руденко привiз Деклярацiю Групи i Меморандум ч. 1. Лук'яненко вийшов до кухнi, там перечитав цi документи i пiдписав їх. Потiм до кухнi вийшов Тихий Олекса Iванович i також ознайомився з цими документами i пiдписав їх. А Лук'яненко i Руденко в цьому часi сидiли в кiмнатi. Обговорювання (обмiрковування) цих документiв не було. Потiм вони в трьох вели розмову про Загальну Деклярацiю Прав Людини i Заключний Акт Гельсiнкських Угод. Прокурор запитав, хто е автором антирадянських документiв: Деклярацiї, Меморандумiв 4.1,4.2,4.3? – Лук'яненко вiдповiв, що авторами були всi члени Групи, котрi пiдписали цi документи. Кожний заносив туди свої замiтки i поправки. На прощання Тихий попросив Руденка прийняти до документiв Групи i лист Тихого i включити його до Меморандуму. I Руденко прийняв. 7. Потiм викликали дружину Руденка – Раїсу Опанасiвну Руденко – i прокурор запитав, якi антирадянськi документи вона розмножувала на друкарськiй машинцi. Вона вiдповiла, що жаднi. Вона заявила, що їй досi невiдомо, у чому звинувачують її чоловiка, i вважає, що суд порушує право захисту тим, що не повiдомили її про початок суду. Вона сказала, що американський адвокат Ремзi Кларк погодився обороняти Руденка, i вона пiслала лист до АРЮ i МАЮД з проханням допустити пана Ремзi Кларка захищати її чоловiка. На це голова суду Зiнченко Е. М. сказав, чужоземнi адвокати не мають права захищати радянських громадян. 8. Потiм зачитали свiдчення Каплуна (брата Раїси Руденко), котрий говорив, що брав з квартири Руденкiв без їх вiдома i згоди частинами рукопис "Енергiя прогресу" i читав удома. Дружинi своїй про це не говорив. Вiн ще свiдчив, що "Енергiю Прогресу" i iншi працi Руденка друкувала його сестра. (У той час, як Руденки твердили, що все друкував сам Руденко, а жiнка цього не друкувала i не читала). Пiсля перерви адвокат Алексевнiн пiдiйшов до дружини Руденка i сказав, що буде розмовляти з нею на прохання Руденка. Вона запитала, який суд судить i чому до залi пускають тiльки вибраних. Адвокат вiдповiв, що суд вiдкритий i назвав прiзвища суддiв, а ось що до залi пускають тiльки вибраних, так цього вiн "не запримiтив". Алексевнiн розповiв, що радив М. Руденковi визнати свою провину i покаятися, але, за його словами, Руденко дуже розсердився i просив його бiльше не порушувати цього питання, iнакше йому прийдеться вiдмовитися вiд його послуг захисника. Тому адвокат радить дружинi умовити Руденка розкаятися. Дружина Руденка вiдповiла, що не буде такого дораджувати своєму чоловiковi, тому що вважає, що йому нi в чому каятися. Дружина Руденка запитала адвоката, чому вiн не повiдомив її про початок суду. Алексевнiн вiдповiв, що не було заяви вiд самого Руденка з проханням повiдомити її про це. А вiн, адвокат, не мав права нав'язувати таку думку. I взагалi суд не зобов'язаний будь-кого повiдомляти. Немає такого закону. Прийняти писемну заяву про порушення права захисту вiд Раїси Руденко суд вiдмовився. 10. Зачитували свiдчення Барладяну В., котрий говорив, що прийшов до Руденка М. П. 19 грудня 1976 р. в день його народження, потiм переночував на станцiї i на другий день знов прийшов i вручив Руденковi свiй лист до Прокуратури Одеської области, а Микола Руденко познайомив його iз змiстом Меморандуму ч. 2. Через два днi у Руденка був обшук, i цей лист вилучили. Тому за мiсяць Барладяну знову пiслав поштою такий же лист Руденковi. I при тому просив Руденка розпоряджатися його (Барладяну) пiдписом. Суддя заявив, що все це потверджується вилученими в Руденка в часi обшукiв документами. 11. Зачитували свiдчення Матусевича Iвана Петровича, котрий потвердив, що при обшуку в нього вилучили чорнi коверти з паперами, якi залишив його син. Цих паперiв вiн не читав i не знає, що вони собою уявляють. Про дiяльнiсть свого сина нiчого не знає. Знає тiльки, що син тепер нiде не працює тому, що, як пояснив йому син, пiдшукує собi iншу працю. 12. Потiм зачитали свiдчення Матусевича Миколи Iвановича, вiрнiше, повiдомили, що вiн вiдмовився складати зiзнання. I3. Потiм зачитали свiдчення Мирослава Мариновича, котрий говорить, що бував у Руденка часто, i вони розмовляли в основному на лiтературнi теми. 14. Зачитали свiдчення проф. Ю. Орлова, але не до кiнця. М. Руденко просив зачитати доповнення до протоколу допиту Ю.Орлова, але суд вiдмовив у тому. М. Руденко просив зачитати свiдчення Матусевича i Мариновича, якi вони дають пiсля арешту, тому що суд оголосив тiльки тi їх свiдчення, якi вони давали до арешту. Суддя запитав Руденка, навiщо йому це потрiбно. Руденко вiдповiв, що хоче, щоб свiдки – члени Української Громадської Групи – знали про цi свiдчення, тому що вони наклепницькi, провокацiйнi i страшнi. У них говориться, що це не Громадська Група, а пiдпiльна антирадянська органiзацiя. Голова суду заборонив про це говорити, поклавшись на те, що це (йому?) в провину не ставиться. Руденко i Тихий просили зачитати всi документи, якi їм iнкримiнують, а в тому числi: Деклярацiю, Меморандуми чч. I, 2 i 3, вiдкритий лист до КДБ Бориса Ковгара, вiдкритий лист Й. Терелi, якi iнкримiнують Руденка, суддя заявив, що обидва вони психiчно хворi, тому i не зачитують їх листiв. Тихий просив, щоб грошей за експертизу не враховувати, поскiльки вiн не заперечував, що цi чи iншi документи були надрукованi на його машинцi, тому призначувати експертизу не було потреби. Тихий також просив, щоб судовий процес був стенографований або записаний на магнiтофонi. Але суд вiдмовив у тому. Тихий багато разiв давав вiдклик адвокатовi Корецькому, але нi суд, нi сам адвокат не звернули на це уваги. 4 липня 1977 р. Руденко розповiв дружинi на побаченнi, що в справi було дуже багато свiдчень iнших свiдкiв. Але поганi свiдчення давав проти Руденка Цибульський Євген Володимирович; вiн регулярно писав на Руденка доноси до КДБ. Що було в тих доносах, невiдомо, тому що Руденковi не дали договорити. Свiдок Стебун говорив, що Тихий якось подзвонив до нього на катедру i попросив призначити йому час зустрiчi для розмови. Вiн призначив, i мiж ними вiдбулась дискусiя, у якiй (згiдно зi свiдченням Стебуна – Вид.) Тихий висловив ворожi нашiй iдеологiї погляди на нацiональнi питання. Тихий по-наклепницьки твердив, нiбито в нас гине українська культура, щезає українська мова. А працi Тихого, на думку Стебуна, мають вороже радянськiй дiйсностi полiтичне спрямування, фальсифiкацiю i наклеп на радянську дiйснiсть. Стебун сказав, що Тихий ненавидить росiйську мову. Суддя запитав, чому ж тодi Тихий закiнчив Московський унiверситет. А Тихий вiдповiв, що це свiдчить саме про те, що нiякої ненависти до росiйської (мови) вiн не плекає. М. Руденко запитав Стебуна: Стебун: Так, справдi, менi закидали це, а Руденко в той час був секретарем парторганiзацiї Спiлки Письменникiв. Вiн рiзко виступав в оборонi письменникiв (котрих згодом реабiлiтували). Але менi особисто вiн нiчим не допомiг. Руденко: Чому ж Ви посипаєте сiллю рани тих, хто страждає тепер? Стебун: Це видумане страждання. Нема жадного страждання серед нашого народу, i сiяти такi розмови – це злочин проти радянської дiйсности. Тихий (звертається до Стебуна): А пам'ятаєте, як у 1939 роцi ви в своїй статтi писали, що Рильському i iншим таким, як вiн, мiсце не на Українi, а на Сибiрi? Суддя: Тихий! Тихий! Не смiйте ображати органiв слiдства! Тихий: Я не давав вам своїх праць i не просив писати на них рецензiї. Хто давав вам для рецензiї мої статтi? Стебун: КДБ. Тихий: Я подзвонив до вас на катедру i попросив, щоб ви дали менi копiю рецензiї на мої працi, надiсланi до КДБ. Ви сказали, що дасте, а коли я прийшов, то вiдповiли, що рецензiї дати не можете (тому, що хтось там не дозволив), але
поговорити зi мною ви не проти. Так що iнiцiятива щодо розмови походила вiд вас, а не вiд мене, як ви це стверджували. Ви по-наклепницьки твердили, що я прийшов вас переконати, з метою притягнути вас до ворожої дiяльности. А розмови про конфлiкт мiж
росiйською i українською культурою взагалi не було.
Усе це вiдбувалося 28 i 29 червня, а що було в попереднi днi, вiдомо тiльки судовi, КДБ i пiдсудним. Далi буде виступ прокурора, котрий у своїй промовi виступив вороже спершу проти Руденка, потiм проти Тихого, а потiм проти Української Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод, називаючи її антирадянською, ворожою i т. д. *) © Copyright «Український правозахисний рух». Смолоскп. Торонто, Балтимор. 1978.
|